73. Крах Щастя. 4. Я.2.
26.10.2016* 17:25
Коли я виконував Сенсорне Діагностування Людини, то робив це із розрахунку, що в кожній людині реалізується 5 програм її існування в якості Симбіонта із певним типом Душі. Інформація Зчитується в такому випадку по програмам:
1. Шлях Душі (тобто: який багаж Душа несе на собі із Досвіду доземного існування);
2. Земна програма реалізації Душі (Карма. З великої літери, бо з маленької – це всім відома карма); ця програма визначає загальну Мету Реінкарнаційного шляху Душі на Землі);
3. Програма реалізації Душі (Доля) – загальна обумовленість існування людини як Симбіонта з Душею;
4. Програма реалізації Тонких Тіл людини – це певні наробки, які кожне Тонке Тіло принесе у свій Світ (Агрегатність) після смерті людини;
5. Програма реалізації Реального Тіла – це те, що нам генетично передають як естафету наші тато та мама.
При цьому в межах всіх програм є стандартно очікуємі ушкодження, які фіксуються, а потім по ним даються рекомендації як їх зняти, якщо це Допускається і можливе.
В межах 1-ї програми серед іншого Діагностується 5 типів Одержання:
1. Плюс Одержання – «Добрими справами тарується дорога до пекла»;
2. Мінус Одержання – «Зло заради зла»;
3. Одержання 1-го роду – заміщення Свідомості ПідСвідомістю;
4. Одержання 2-го роду – заміщення Свідомості НадСвідомістю;
5. Одержання 3-го роду – заміщення Свідомості ПідСвідомістю та НадСвідомістю одноразово.
Вся ця класифікація була прийнята мною на основі досвіду Діагностування людей, яких у свій час немов спеціально для цього Приводили до мене. Але, як тепер розумію, проґавив ще один різновид Одержання – Одержання Любов’ю, що, прикро, я розумію тільки зараз.
Так, я мав Одержання любов’ю до своєї дружини і не зважаючи на те, що все кричало про її зраду, я ладен був стелитися перед нею заради збереження сім’ї і заради дітей, бо переконання того, що для них це буде дуже дорого коштувати, переросло із Вірогідності у Знання Істини.
А події розгорталися невблаганно.
Спочатку наша квартира почала наповнюватися технікою – холодильник, мікрохвильова, гарні керамічні плитки для підлоги… Ці речі були дорогі, деякі з них були до того в ужитку у директора, який великодушно за гарну роботу презентував моїй дружині.
Потім з’явилася бригада робітників під керівництвом Миколи-архітектора, яка переробила лоджії, одну - на кухню, поклала плитку там же та в тамбурі, а до того прийшла бригада електриків і зробила теплу електричну підлогу на двох лоджіях. Мені було сказане, що все це бартер, я мав підозру, що цей бартер повинен дорого коштувати і має «специфічне», але ….
У мене тоді були знайомства із цікавими людьми і одна із архітекторів, розпитавши мене про моє життя, а воно було яскраво написане на моєму обличчі (ще моя мама говорила: «Твій ворог – твоє обличчя: на ньому все написане. Ти не можеш брехати!» - «Так я і не брешу!» - «Напевно саме тому і не брешиш!»), то ця сердобольна колега сказала:
- У мене є знайома дуже сильна бабка!
- Чаклунка?
- Не знаю. Вона мені дуже допомогла і я знаю, що вона допомагає парам.
- До бабок не треба ходити.
- А ви не поспішайте. Навіть те, що ви маєте Здібності, не рятує вас від того, що потрібна допомога. Треба принести фотокартку дружини.
Зрозуміло: у неї Включення – фотокартка.
Але я був у такому розносному стані, що у мене явно відібрало здоровий глузд і я подзвонив по вказаному телефону.
Прийшов по вказаній адресі. Мене зустріла асистент Чаклунки (так я почав подумки називати цю жінку), відкривши двері, голосним воланням:
- Дідусь прийшов!
Звичайна кімната. Звичайна жінка років за 50. Стіл, завалений якимось журналами і книжками. А посередині вільне місце і лежить колода карт. Мене мов ошпарило: і куди я потрапив через свою дурість?
Жінка гостро подивилася на мене, очі у неї трохи розширилися від подиву, вона хмикнула і мовчки протягнула руку. Вклав в неї фотокартку.
Вона уважно подивилася на фотокартку, потім закрила очі, посиділа так мовчки, взяла колоду карт і потасувала її. В мені в цей час Хтось з цікавістю спостерігав новий ритуал.
- Навіщо прийшов?
- У мене двоє дітей…
- Зрозуміло… Сини… Але навіщо прийшов?
Мовчу.
Вона кинула декілька карт на стіл:
- Навіщо тримаєш його?
- Кого?
- Полюбовника своєї дружини. Відпусти їх. Він не жилець на цьому світі, а ти тримаєш його.
- Я не виконую ніяких чаклунських дій.
- Не виконуєш. А хіба це треба робити для цього? Тяжкий випадок. Відпусти його.
- Та я не тримаю!
- Ти її тримаєш, а це означає… Сам розумієш? Добре. Залишай фотокартку мені. Приходи через два дні. Принеси трохи маку. Скажу навіщо. Синів дуже любиш?
- Так. І її.
- Ну-ну…
Рази чотири був у неї, а може і більше, сипав мак в ліжка дітей (а в цей час Хтось в мені гірко реготав). Типова поведінка людини в стані Одержання. Стосунки між мною та дружиною ніяк не поліпшувалися, ще гірше було, але трапилось зовсім неочікуване: у мене прорізалися нові Сенсорні здатності. Напевно вся ця історія саме для цього і організовувалася, напевно тому у мені розум Відібрали, щоб я поперся до Чаклунки, напевно вона щось зрушила в мені…
По-перше я почав вночі покидатися і думкою вступати в контакт із ПідСвідомістями синів та дружини. Кошмарні речі я чув, мав діалоги, а біль, яку переживали сини, мне перекручувала, як і повна байдужість дружини.
По-друге: я став усвідомлювати себе членом Ради Землі.
Сталося це банально.
Дружина спала на нашому ліжку, а я окремо на підлозі. В голові – торнадо ідіотських думок. (Боже, скільки разів за своє життя і спав на підлозі і де тільки це не було!) Ніяк не міг заснути. Пробував через третє око щось Подивитися – пусто, тільки пелена перед очима.
Тоді зробив спробу думкою піти уверх і на своє здивування наштовхнувся на якусь перепону. Як мембрана. Просилив зусилля і відчув, що моя думка стала гострою, мов рапіра, що вона проткнула цю перепону, але тільки для того, щоб наштовхнутися на нову псевдо-мембрану. Стало цікаво. І пішов далі. Скільки було таких мембран – не пам’ятаю, але раптом я усвідомив себе сидячим навпочіпки під стільцем.
Заціпенів у двох світах – в реальності я відчував все, що повинен був відчувати, - сопіння дружини у вісні, звуки того, як ворочаються сини у свої ліжках, легкий нічний шум вулиці, що ледве долітає до нашої квартири, відчував, що у мене трохи затекла одна нога, що простирадло трохи з мене сповзло, але, одноразово, я сидів біля дерев’яного стільця з високою прямою спинкою і бачив, що долоня моєї правої руки охопила пальцями ребро кришки столу, біля якого стоїть стілець.
Повільно, невпевнено я почав розпрямляти тіло і визирнув на над ним. Побачив тільки неокреслений простір. Тоді я сміливіше розпрямився і подивився перед собою.
Овальний великий стіл. За ним сидять, судячи з усього, люди, але у всіх замість обличь вертикальні білі плями, які легенько світяться. А посеред столу, над його серединою, висить золотисто-гаряча куля, яка має м’яке і дуже приємне сяйво.
Ніяких слів, навіть телепатичне, до чого я вже звик за ці роки свого незвичного існування в Контактах, але немов мене огорнула фраза: «То ми зачекалися. Сідай зручніше!»
Я вмости свій зад на краєчок стільця і тоді всі відвернулися від мене.
А от що було далі – не пам’ятаю.
Скільки разів я вже розказував цей випадок? Декілька. Але кожний раз в мені проявляється одна і та сама картина.
Потім мені Сказали, що це була Рада Землі, що її члени з’являються на її засідання під час сну, що всі вони не мають від цього ніякого зиску для себе, що більшість з них навіть гадки не має, що вони є членами Ради, бо їх Здатності сховані в них, хоча всі члени Ради і мають ці Здатності дуже високої моці, що найдорожчим є те, коли член Ради здатний витримати навантаження свідомої роботи в якості члена, що мене перевіряли на таку здатність…
І я її не прийняв. Відкинув. Бо мені заслала очі і серце Біль від розвалу сім’ї.
Зразу скажу: мене Примусили потім Працювати правильно, але не так, як було маніфестоване в тому випадку.
Дружина все пізніше і пізніше приїздила додому. Я годував дітей, клав їх спати і вибігав на вулицю – у нас тоді можна було з поверхні вбудованого в рельєф гаражу перед будинком бачити напряму простір до вулиці.
Було вже біля 12 годин ночі. І я чатував на звичному місці. Побачив, як з вулиці провертає автомашина і їде до нашого будинку. Я пішов до будинку і зупинився на його куту. Машина повернула ліворуч, до іншого будинку. Із неї хтось вийшов. Жінка. У мне переконання – моя дружина, Пішов назустріч. Так: це вона. Побачила мене. Зупинилася. Повернула голову до автомашини і щось сказала. Із автомашини вийшов чоловік високого росту – це її полюбовник. Вони наблизилися до мене. Я поздоровкався. А потім сказав:
- То що, ви полюбовники?
Вона засміялася, а він сказав:
- То поговоримо.
Була якась ідіотська розмова. Про що? Змазане зараз. Але одна його фраза врізалася мені в пам'ять і я її пам’ятаю досі, навіть інтонацію того, як він говорив її,:
- То які у вас можуть бути претензії до мене? Адже я вам гарно заплатив: холодильник, мікрохвильова, ремонт квартири і таке інше…
А я думав, що це – кохання. А виявилося – це все оплата послуг повії. І це було закономірним, бо, як потім я дізнався, він регулярно із Білої Церкви привозив повій автобусом і влаштовував для свого кола груповуху. Досі не знаю і не хочу знати, чи брала в цьому участь моя колишня дружина.
Тоді вона зайшла на коротко до квартири, щось там наговорила мені і пішла, він чекав її в машині. З того моменту почала вимагати, щоб я до неї не застосовував слово «дружина».
ID:
696896
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.10.2016 19:36:51
© дата внесення змiн: 26.10.2016 19:36:51
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
