Серед вулиць буденних і сірих,
Між провулків і темних алей,
Височіє поважний без міри
Постамент молодій Лорелей.
Так і манить очима з граніту,
Та гранітне і серце її.
І не зрушаться навіть ланіти,
Усміхнутись персоні твоїй.
На шляхах, що приводять до неї,
Тисячі бойових барикад:
Коли штурмом захопиш траншеї,
То отримаєш болю стократ.
На околицях сірого міста
Неіснуючі люди живуть,
І єдиному свому туристу
У безодню показують путь.
Всі дахи, тротуари і стіни
Неслухняні зайняли птахи;
Розфарбовують давні руїни
У нові недолугі гріхи.
Не закриті тут на ніч причали
Для нежданих чужих кораблів,
Лише деякі темні квартали
Не пускають отих чужаків.
Це містечко давно уже мертве,
Але зовні ще чути життя,
Не дає навіки його стерти
Постамент не твого майбуття.
Запитаєш: “А що це за місто,
Де всі рідні і мовби чужі?”
Відповім тобі чесно і чисто:
“То є місто моєї душі”.
14.03.16