Люблю́, коли надворі осінь пізня,
Коли вже дощ холодний моросить,
І за горо́дами на полі сірім
Скирта крізь мряку ледве маячить.
На склі вікна стікають вниз краплинки,
А в пічці вже потріскують дрова.
Як тепло й затишно в малій хатинці,
Як пахне у кутку чебрець-трава.
Бабуся млинчики пече для внучки.
Дідусь духмяний чай із чашки п’є.
Дівча тримає котика на ручках,
А він муркоче ніжно щось своє.
Із за́хватом дівча розповідає
Казки́, які придумала сама.
В очах у неї синій пломінь грає,
А локон чистим золотом сія.
Оця ідилія, сільська картина,
Завжди у серці мо́їм буде жить,
Ця осінь пізня, мила ця хатина,
Цей дощик, що надворі моросить.
