Причепився до дружини ввечері Гаврило:
-Як же ти за двадцять років змінилася,мила!
Не такі літа вже в тебе,щоб так виглядати.
І хоч гірко тобі буде, мушу це сказати:
-Ти на жінку вже й не схожа,мов старезна вишня,
А колись же молодою була гарна й пишна!
І волосся було чорне, й губи,як малина,
А тепер худюща стала,наче та драбина.
Я й не думав,що так швидко молодість зів'яне.
Хто,скажи,на тебе нині,моя люба,гляне?
Жінка вислухала тихо,мовчки все, без крику,
Піднесла люстерко й каже: «Глянь на свою пику!
Де поділася чуприна,гарна і красива,
Або ті козацькі вуса,за які любила?
Чом лице твоє розбухло,мов погризли оси,
І чому ти вже не бачиш далі свого носа,
Що живіт висить у тебе по самі коліна.
А жінки на тебе зирять,наче на пінгвіна.
Браво, Галю! 
!
