Колись я приїхав у Пологи
до двоюрідного діда і баби моєї дружини,
я про них узнав напередодні і бачив вперше у житті,
і вони про мене узнали вранці і теж бачили вперше,
так старі мене нагодували борщем, дали горілки
і повели на цвинтар показати могилки,
а щоб не ходити просто так, то дали мені сапку,
щоб я допоміг їм привести могилки їх батьків до ладу,
просапати там і таке...
а було літо, серпень, посуха і спека, як і цього року,
я пив діазолін від алергії, на нього лягла горілка,
у хаті було душно і повно мух,
борщ був гарячий і жирний,
перець гострий, горілка тепла,
а дід все наливав і наливав мені, непитущому,
а дорога на кладовище була довга-предовга
і вся пильна і в амброзії і на гробках амброзія
і з усіх боків сама амброзія вища за мене,
ми йшли вчотирьох мовчки
і ані хмаринки на небі,
був мертвий полудень,
тільки марево бриніло над землею і цвіркуни мовчали,
а земля тверда як камінь, а бадилля бур'яну - міцне як сталевий дріт
і сапка робила об землю ось так дзень-дзень,
своїм гострим кутком...
але це все якщо дивитися з мого боку.
а якщо дивитися з боку діда і баби,
то вони не могли інакше зустріти чоловіка своєї двоюрідної онуки -
нагодували бо гість приїхав,
гарячим борщем, бо був свіжий,
напоїли горілкою, бо я чоловік,
показали могилки, бо старі,
про що ще може думати стара людина,
дали сапку розклепати бо в діда слабкі руки,
а в мене міцні руки - я молодий,
а раз прийшли на могилку,
то заодно і почистити її, бо хазяйновиті,
а я мушу допомогти.
все логічно. тому я не плакав.
просто я ледь не помер там -
від спеки алергії і горілки з діазоліном.
і ще від несподіванки,
бо мене ніхто не попередив про програму прийому
і все відбувалося мовчки,
як у оповіданнях французьких екзистенціалістів,
і тут я мав би сказати, що то був сон,
але все відбувалося насправді.
імен старих я не пам'ятаю,
незабаром вони померли.
ID:
689844
Рубрика: Поезія, Верлібр
дата надходження: 20.09.2016 13:25:27
© дата внесення змiн: 20.09.2016 23:35:05
автор: Лісник
Вкажіть причину вашої скарги
|
