Всі роботом його вважали –
адже ніколи батарейки не сідали;
адже він нічого не відчував –
цілей будь що він досягав.
Він же все ж душу мав,
хоч її постійно від усіх ховав –
наскільки зранена лиш він знав,
лиш одиниці підпускав...
Насправді ж тепла він завжди чекав,
натомість кожен дерева зла саджав;
лиш від одиниць підтримку чекав –
причину нерозуміння не знав.
В житті жорстким його знали –
сором'язливого поета не помічали,
що батарейки порожні навіть не знали –
все більше навантаження давали!
Та все ж такий час чомусь прийшов,
що підтримки він не знайшов –
заряд батарей повністю пропав,
а понеділок так і не настав...
