|
(про українську народну пісню «Гуляв я три роки» в обробці Миколи Хоменка)
«Гуляв я три роки та й не знав мороки аж до тої пори.
Чорнява дівчина не хоче любити, хоч візьми та й умри.
Прийшов я до неї та й став під віконцем там сидять старости.
Сидять розмовляють, дівчину питають, чи підеш заміж ти.
І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні.
Брати мої милі, орли сизокрилі, ой поможіть мені.
Брати, вірні други, привели до лугу, а я про те знав.
Як батько мій неньку іще молоденьку я узяв та й украв».
Піснею «Гуляв я три роки» перед виконавцями та слухачами розкривається дивовижний української народної пісні, світ найгострішого людського почуття — кохання. Текстом твору та вдалою хоровою обробкою Миколи Хоменка, в традиційній «довгій» пісні, як в осучасненому «кліпі», майже детально розповідається про пристрасть та перепони на шляху її втілення, розгорнутими художніми пар алелізмами.
І хоча постать головного героя окреслена лише контурно, без помітної деталізації, ми можемо досить живо уявити собі таку картину:
Жив-собі хлопчина… Без суму, без турбот. Бог дав йому сили, напевне краси і безтурботності. Молодість із широким і довгим шляхом життя попереду… Швендяв, байдикував, їв сало, залицявся із дівками… Аж раптом сталося диво: «Чорнява дівчина не хоче любити, хоч візьми та й умри…»
І світ змерк у його очах, і зорі не гріють, і сонце не світить, і сало не лізе в душу… Що ж тепер робити? Коли розум героя раптово виходить за межі можливого досвіду, герой неодмінно стикається із антиноміями, тобто робитиме однаково раціональні але взаємно суперечливі висновки:
«…Прийшов я до неї та й став під віконцем там сидять старости.
Сидять розмовляють, дівчину питають, чи підеш заміж ти…»
Певно відчувається якась напруга соціально-майнового та морального ґатунку. Батьки ймовірно бажають видати дочку за іншого, можливо більш надійного кандидата. Бо, той, що стоїть під вікном, — гультяй… Адже гуляв три роки й не знав мороки.. Хто його знає, чи не загуляє ізнову?
У коротких мініатюрах наступних куплетних строф відбувається насичене емоційне дійство: щось треба вдіяти, зараз і негайно. Адже, події розвиваються стрімко і катастрофічно, до безнадійності:
«І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні.
Брати мої милі, орли сизокрилі, ой поможіть мені.»
Так з`являються в безтурботних доти вустах героя слова «милі». Він звертається ними до братів своєї коханої, як до останньої надії. Так хапається утопаючий за тростинку… «Ой, поможіть мені…»
І в нашій уяві вже новий ракурс подій. Те, що здавалося втраченим, набувається одним вчинком. Сублімаційним перетворенням розпачу на казкову вдачу:
« Брати, вірні други, привели до лугу, а я про те знав…»
І от саме у такий спосіб відбувається паралелізм життєдайності. Те, що було колись із нашими батьками, відбувається і з нами… Головний герой викрадає своє кохання! Бо саме так вчинив свого часу його батько. А, напевно, до батька, дід, а перед тим — його пращур… І цій вервечки не можна простежити кінця…
« Як батько мій неньку іще молоденьку я узяв та й украв».
Лаконічна і логічна кода. Без антиномій та виправдань. Так, парадокс або нерозв'язна суперечність знайшла собі вихід. Саме в такий спосіб розв`язано суперечності між двома твердженнями («І батько і мати вже згодні віддати, а братики ні…», котрі ще у середині пісні начеб то взаємно виключалися, втім виявилися в однаковій мірі істинними і невірними. Адже все у сім світі має початок у часі та існуватиме вічно, та навпаки.
Так, ненав`язливо, але неупинно українська пісня , як частина духовного життя народу не залишає його ні в радості, ні в смутку. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги у самих головних битвах — битвах за кохання. На прикладі і цієї пісні вочевидь те, як глибоко і своєрідно народ відчував красу і сенс життя. Ця пісня криє у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що нездатна бути забутою. Недарма одну із своїх найкращих повістей «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала саме на народній пісні про подібне парадоксальне кохання із нерозв'язною суперечністю «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Згодом, в наш час, використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман «Маруся Чурай».
Українська пісня — то скарбниця новел, казок, легенд, переказів, дум, якими можна насолоджуватися безупинно, слід лише вдуматися в їх зміст та перейнятися їхнім музичним втіленням. Адже вони вже пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують своєю правдою та своїм блиском.
ID:
684742
Рубрика: Інше
дата надходження: 20.08.2016 09:51:39
© дата внесення змiн: 20.08.2016 09:51:39
автор: Сумирний
Вкажіть причину вашої скарги
|
