Душа полетіла у вирій й сховалась між сотнями мрій,
В дитинство вернути хотілось із помахом пишних вій.
В сади, де росла черемшина, де роси у полі із рання,
Де я ще маленька дівчина, не знала всі болі кохання.
Де я це собі уявляла, як в казці Ромео й Джульєтта,
Ночами його малювала, й сиділа в руках із портретом.
Не знала в той час ще обмани і горячі сильної втрати,
Собі це не так уявляла, як можу тепер я згадати.
Маленька була та наївна, із серцем простої дівчати,
Та з часом пізнала цей світ я, й почало дівча виростати.
Пройшли ті казки і романи, тут треба уже виживати,
Закрила я серце коханню, й навчилась із ним воювати.
Не те вже наївне дівчатко, що було колись із роками,
На серці заклала печатку і сильні ворота мов брами.
Тепер вже багато зусилля до серденька треба додати,
Щоб знову воно так наївно і щиро могло покохати.
