Не вернеш те, що розгубив:
Наївність, молодість і силу,
Прозорий солов'іний спів,
Незайманість, таку красиву.
Вони розтанули, мов дим,
Солодка вата чи сніжинка.
Пливуть вінки серед води,
І плаче десь чиясь дитинка.
Не вернеш те, що розгубив,
Що віднесла машина часу,
Що ненавидів чи любив,
Що брав фальцетами чи басом.
Воно не варте дум та сліз.
Життя очікує продовжень,
Воно надіється на приз,
На вічне щастя без запрошень.
Не вернеш те, що розгубив
В очах коханок випадкових,
У кабаках, де майже жив,
У каяттях чумних ранкових.
Вони пожухли, мов трава,
Зів'яли, як осінні квіти.
І вже сивіє голова,
Та хочеться ще більше жити!
Не вернеш те, що розгубив,
Як крокував по лезу бритви.
Не склеїш те, що вже розбив.
Летять шматки життя й молитви...
Це - репетиція, ескіз?
Життя очікує продовжень.
Воно надіється на приз.
На вічне щастя. Без запрошень.
