Відчини двері за якими знаходиться колір,
Протягни руку до зіниць вогненно-жовтої
Сколопендри
Ти бачиш як швидко здіймається у повітря
Голова,
що відточена,
немов
плече
збайдужілого
Зефірота
Ти бачиш як прудко
Втікає ніж від
зчужілого тобі плеча,
скільки кіл крові доведеться
пройти,
щоб ти сказала ‘’так’’
питаю тебе,
скільки кіл крові доведеться
пройти,
щоб ти сказала ‘’так’’?
на цьому такті я вибудую стіну,
і розбиватиму ніжність, доки
вона остаточно не стане подушкою
без кісток
глухою-сліпою-втомленою ходьбою
без корисного грабунку
я закатую,
я замордую тебе в собі
я закатую,
я замордую тебе в собі,
немов засипаний в труну пісок
і ти не встигнеш більш мені приснитись,
на вовчий місяць,
на однорукість жнив
я закатую, я замордую тебе
в собі
[адже ти
дислексивність
в кожному рядку.>
адже
ти
серце
вартового,
проштовхнуте
у мою розтрощену голову
голою
голою
мовою
всіх світів
і станів
вродження
вироджую
усю траву,
якою ступатимеш
мабуть, знову злісно наступатимеш
зно [ву>
т ?[и>.
випускаючи усіх звірів
із тісного нічного бестіарію
змушуючи мене щоразу вигадувати
план одноденної капітуляції
все одно
вкотре
виб’ю усе лайно
з твого янгола-охоронця,
щоб пробити бар’єр,
щоб воз’єднатись з твоїм его,
знищуючи всесвіт,
перетворюючись
на тотальне зло
й тотем добра,
який не можна
піднести до вуст,
наче воду зі спокійного
вічного Єфрату.
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив>
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив>
[Я тебе
Втратив
Я у тебе
Втрапив>
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу
Вічність плюнула в моє обличчя,
Згасивши ліхтар
Поцілуй мене у дупу,
Охоронець часу.
