Див. початок - попередній твір
****************
Радянська, підросійська, автономна
"Республіка" постала у Криму.
Тут комунізм розквітне, безумовно, -
Для партеліти... Інших - у тюрму...
Російський чобіт - на дорогах Криму.
Колонія московська... Доля зла.
Відомо: всі шляхи ведуть до Риму,
А тут - усе поглинула Москва.
Розбила, розтерзала, розстріляла,
Погнала у крайсвітні табори...
Рукописи прадавні запалали...
Над Кримом - чорна тінь - рука Москви.
******************
Двадцать второго июня, ровно в четыре часа
Киев бомбили - нам объявили, что началася война.
З пісні
Велика Вітчизняна, всенародна...
Сліпучий червень, моря свіжий блиск -
Небес ясних розверзлася безодня -
І злива бомб, й осколків мертвий свист.
Нащадки готів приповзли здалека:
Історію безумець пригадав.
Фашисти пресували, тисла спека,
Та Севастополь бився, не здававсь.
Нескорений, славетний, проросійський...
Співали:"Город русских моряков..."
А скільки крові хлопців українських
У Чорне море люте потекло...
Іще з часів тих козаків звитяжних,
Котрі на чайках бурями пливли,
Із каторги братів спасали, в'язнів,
Ці України-удови сини.
А в полум'ї кривавого двобою
На фронті рятували землю цю
І Крим закрили від заброд - собою,
Фашистську зупиняючи чуму...
Хіба ж вони цю землю не любили?
Це ж їх тепер "бендерами" зовуть...
Вони ж війну оту й похоронили,
Звільняючи нащадкам світлу путь.
Чому ж один назвався "старшим братом",
Адже усі пили із чаші мук?
Татари, українці...- йшли солдати,
Щоб зупинити смерть саму - війну.
Ось Перемога, врешті - Перемога!
Здавалось, щастю не сягнути меж...
Та для татар стелилася дорога
В чужі степи, у безвість - до безмеж...
Народів рівність - то для декларацій,
Красивих слів насипано ущерть...
Під лозунгами псевдодемонстрацій
Вивозили татар із Криму - геть...
Гіркий сорок четвертий... Краще б вмерти:
Дитячий плач, жінок надривний крик...
Вели татар - брехні страшної жертви -
В теплушки - й геть, щоб рід татарський зник...
Історія жахнулась: - Хто ж розбійники?
- Хто християни? Хто гострив мечі?
Сплюндровані степи - німі покійники,
Мов гріх, лежать під зорями вночі.
Кона Таврида: ой, болюча рана -
Куди подітись від Москви заброд?
Вигнанців тіні бродять у туманах -
Тут зрадником назвали весь народ.
************************
Залопотіли прапори червоні,
Гармошки скрип, людський бентежний грай...-
Переселенці їдуть у вагонах
Відроджувати знелюднілий край.
Із Тули й Курська, із Орла й Ростова -
В спустошені степи - сирітський Крим -
Нові господарі... А влада знову -
Москва совєтська - новочасний Рим.
І з України, від Дніпра ясного,
Трудящий люд потік в німі степи,
Щоб відродити, насадити знову
Ті виногради пишні, ті сади...
Та гинуть без води тендітні сходи -
Канал з Вкраїни ліг у землю ту,
Щоб рідного Дніпра цілющі води
Живили Криму мрію золоту.
Текла вода - й надія воскресала,
Текла електрики сталевая ріка -
То Україна плечі підставляла -
І забуяла пагінь гомінка.
Блукала Доля хащами густими,
Та Бог її на стежку вивів знов:
Крим - український, Крим до України
Нам повернув безхитрісний Хрущов.
Тавриди землі нині не руїна:
Нові сади цвітуть із краю в край...
Крим обігріла ненька Україна:
Тут здравниці, тут санаторний рай...
Тут партеліта туші вигріває -
У рай злетілась, наче сарана.
А Крим вкраїнський пишно процвітає -
І мирно спить "великая страна"
********************
Історії хода - невідворотна:
Чорнобиль смерть над світом розпростер,
І похитнувсь, розбився незворотно
"Колосс на глиняних ногах"- СРСР.
Німа заворушилась Україна,
Порвала узи "братнього" ярма,
Прекрасна, незалежна і єдина,-
Розпалася "великая страна".
І як би потім вже не нарікали -
Ще будуть кризи:бідність і війна -
Ми шлях оцей самі собі обрали:
Свободи є неміряна ціна.
***********
Квіти Свободи нашої
Кров'ю политі сьогодні...
Тут, на бруківці в Києві,
Плями оті ще горять.
Над барикадами згаслими -
Крила Небесної Сотні:
Душі, розстріляні вбивцями,
У вічності вирій летять...
Давно сорок днів минуло...
Сумні одридали дзвони
Сотню життів, що згасли
На Інститутській в ту мить...
Захисників Майдану
Димом повиті колони...
- Бог! Україна! Свобода! -
В пам'яті нашій болить...
Третє тисячоліття, слухай:
- Героям - слава!
Встала з колін Україна
Правду й права здобувать.
Кров, пролиту невинно,
Забути не маємо права...
Душі сотні Небесної
У вирій безсмертя летять...
*********************
Утік "князьок злотого унітаза",
Кипів в диму та полум'ї Майдан...
Їх пресували і травили газом,
Кров пульсувала із відкритих ран...
Так вірилось: Закон і Правда буде -
Стомилися від "чинодралля" всі...
Та не дрімав той Герострат-іуда:
Не зна спокою навіть уві сні.
Ви знаєте: не ми ввійшли в Росію -
Росія в нас ввійшла, як в серце ніж,
І кримськії пейзажі золотії
Враз відпливли за той чужий рубіж...
І розколовся рай землі святої -
Навряд, чи землю раєм назовеш -
Та мир у хаті був, і всі були удома -
Всі в Україні - це не відбереш.
******
З суші і з моря, з кордону, з-за річки,
Віяли-мріяли кримські вітри...
Десь безпогонні взялись чоловічки -
Дивні фантоми нічної пори.
Брудно-зелені, дрібні, безпогонні,
Раду і владу в осаду взяли -
Очі у Києві мружили сонні:
- Хто це? І що це? Це ми? Це не ми!
Виродка путлера сім'я злостиве
Заполонило без опору Крим.
Сито сичали перевертні мстиві:
- Вот вам Украина! Жалуйтесь в Рим...
Ну, то навіщо Верховна та Рада?
Влада міністрів нащо кам'яна?
В людства за спиною діялась зрада,
А на кордонах стояла війна...
**************
А що ж татари? "Звільнені" татари?
Де знов пасуться ваші табуни?
Ви наблукались світом, мов хозари,
Вернулися додому, як змогли.
Тут ваше все: і сонце, й скелі, й море -
Все батьківське - ваш благодатний Крим,
Чому ж блука за вами чорне горе?
Чи не судилось розлучитись з ним?
Московський чобіт топче серце Криму -
Колонія Росії - доля зла.
Відомо: всі шляхи ведуть до Риму,
Тут знову все поглинула Москва...
Але палає у степу сухому
Неопалима вічна купина...
Татари, пам'ятайте, ви - удома,
Рятунку жде батьківська сторона.
І як батьки давно, у сорокові,-
В Дніпрі немало утекло води -
Ми нашу землю захищаєм знову
Життям своїм від чорної біди.
Історія нічого не забуде...
Хай Бог дарує нам земних щедрот.
Вкраїна й Крим повіки разом будуть,
І буде син, і Мати, і народ...
Чи розуміє люд пил випробування доріг та смак полину?
Кому потрібне поле терпкого диму, в домовину...?
Нащо приндитися? Біль плачу мине і загояться ран вітрини...
Мудрості вчимося, щоб осягнути красу найближчої вершини...
Що підготували люди для завтрішнього, яке шатро...?
Цього виду ніколи не знайдуть й в будь-якому таро...
Щемлива є радість сонячного життя - в такті танку єдності серця...
Дякую... Для кожного дня існує розмаїття лиха і радісна праця.
"Історія нічого не забуде... Хай Бог дарує нам земних щедрот."
Все це вже колись було... та тмінили одяг...і все повторюється...
...У сьогоденні, по тій же колії гуркоче поїзд надій і вір ,
Що залишається лише тільки мріяти про швидкий кінець
Передчасних зморшок - незабутніх слідів поневірянь і бід.
Кожного дня, із Громади Миру , для Загального Добробуту ,
Сіються зерна Добра по всіх частинах світу ,
Щоб разом звеличувати Світло _ Любов!
Радістю і добром, надією та вірою.
Голос Його _ Сина Божого, вчують,
І вийдуть ті, що чинили добро наслідуючи Його,
Для життя в злагоді — жити спільнотами мирно.
Вчитель давав настанови щоб жив так,
як завжди хотів жити.
Уникати критикувати інших
і зосередитися на тому,
про що завжди мріяв...
Навіть якщо не надаю цьому великого значення.
Бог, який усе бачить, знає, що приклад добрих стосунків,
який комусь подано, допомагає покращити світ.
І з кожним днем Він благословлятиме його все більше.
молодець
