я вкотрий раз іду із поля бою, і вкотрий раз ломається мій меч, та мріючи напитися росою, та доторктись твоїх плеч. Години йдуть, літа не молодіють, і дух прогнив , неначе дідуган. А все ж борюсь, ти мила знаєш, ніхто як я не стре тих клятих плям. Хоча згрішив я , все ж таки я буду. Так буду битись до кінця! Не суть залишитись у бою , не суть отримати вінця. А правда в тому, що герою лице потрібно залишить, впиваючись то кровю то росою, немаючи на собі вже лиця.
