І якби не купався в світанках кривавих,
Не жив, не конав і незнав би я смерті.
Без межі, що в думках нечистих, лукавих,
Що зраджені мною і навіки затерті.
Не збігав би я кров'ю, що за мить охолоне,
І впавши на землю отруїть нещасну.
Чому ж моє серце, зовсім чорне, бездонне.
Не сприймає любові, не живе і не гасне.
Якби не купався в світанках багряних,
І некоїв того, що мало позбавити мук.
Чи було б щось інакше? З присмаком пряних,
Тих, материнських стомлених рук.
Чому ж, коли в ранах, зламаний, скошений,
В хвилинах останніх, ранкових зірок.
Я згадав мамин фартух - вже зношений,
Впав, лиш в агонії зрозумівши урок.
Та чи було б щось інакше? - Вже ні.
В тривожних дорогах і кривавих стежках,
Я зрадив ту ласку, що дарувала мені.
Тож пробач - за сльози твої на очах.
25.02.16
