Боже, боже, яке диво! Наша стелиться земля!
Пробігають там красиво за полями ще поля!
Там верхівки зеленіють, ліс одвічний шелестить,
А садочки тихо мріють, і лелека в дім летить.
Місяць повний похитнувся, дощик падає, гудить,
Вир у ставі посміхнувся, цвіт буяє кожну мить.
Яблуневі відголоски серед божої краси,
Заплелись у чорні коси стрічки пам'яті - часи.
На вишиваній сорочці мати сіяла сльозу,
Наші діти, сини й дочки, збережіть оцю красу!