"До кінцевої на трамваї -
Осінь здатна ховати зливи".
Не піддайся тим сентиментам,
йди життям, все рахуй щасливо.
Бо майбутнього трохи стане,
все дублює у кольорі - спогад.
Вже ясніє за небокраєм,
а ми досі "душевно хворі".
Скільки часу минуло - не знаю,
Холод ночі розбудить інстинкти.
Ми ховаємо білими смутками,
Все латаємо чорними нитками.
Покалічені душі у зграї,
серцем просять зостатся в вирії.
Дрібні краплі складних мозаїк
На вікні все малюють диво.
"До кінцевої на трамваї..",
Пошукаємо винних у зливі?
Геть ілюзії, - прагнуть очі
По-осінньому бути щасливою!
