Цієї ніченьки весняної
У тиші неба і зірок
Хмільної, ясної, багряної.
Зроблю назустріч лише крок.
І не дозволиш, злотий променю,
Що сієш перли у словах.
Сказати чисто і без гомону,
Без нього, мов втрачаю дах.
І не сповідаєш, краплинонько,
Бо ти течеш без вороття.
Що уявити на хвилиноньку
Без нього тяжко і життя.
І не вгамуєш, жвавий вітрочку,
У серці язики пожеж.
Воно зачинене у кліточку.
З абстрактністю безликих меж.
Дозволь же, любко жовта зіронько,
До нього скраю пригорнусь.
І досхочу з тобою миленько
Нектаром снів його нап'юсь.
Подай же променів намистечко,
І освіти мою любов.
Бо коли поруч рідне личенько,
Немов живу, ЖИВУ я знов!