Прочитав викладенний Марком Кайдашем "Памяти жертв Голодомора" ніби трохи не на часі. Хоча мабуть це завжди на часі. Тож вирішив викласти свій вірш про Голодомор.
Свіча пам’яті
(Голодомор)
Похмура осінь, листопад,
стоїть свіча на підвіконні,
горить і плаче, наче стогін з небуття,
неначе сповідь у моїм безсонні,
тих, хто пішов у 33-тьому з життя.
Батьки і діти, що в часи страшної муки,
просили хоча б крихітку хлібця,
а матерям не сила вже й підняти руки,
і рвалися у розпачі серця.
Великий Боже! За які ж такі гріхи,
скарали на смерть ті мільйони українців?
Навіть дітей вбивали за три колоски,
і ешелонами везли зерно чужинцям.
Кремлівські нелюди, що упродовж віків,
люто ненавиділи дивну Україну,
нищили всіх, жінок, дітей й чоловіків,
забороняли нашу мову солов’їну.
Свята Маріє, Україну бережи,
її народ, поля, ліси і гори,
не дай дійти нам знову до межі,
ми пам’ятаємо страшні голодомори.
Знов листопад,
стоїть свіча на підвіконні,
горить і плаче, наче стогін з небуття,
неначе сповідь у моїм безсонні,
тих, хто пішов у 33-тьому з життя.
ID:
659181
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 12.04.2016 22:21:42
© дата внесення змiн: 12.04.2016 22:21:42
автор: Harry Nokkard
Вкажіть причину вашої скарги
|
