В твоїх очах - походи смолоскипні
під купол ночі, в візію летку,
де босоніж безжурний хлопчик Липень
зигзагом йде по срібному піску.
Там повнобокий місяць-дирижабль
причалює до ще незайманих портів,
і тане літо, як скоринка вафель,
та все ж в запасі безліч теплих днів.
Цілує тьма гладенькі пляжу плечі,
пінисту ковдру море застеля,
там наша юність справжня і доречна
проводить романтичний фестиваль.
Там світломузика закоханого міста
п'є відображення свого шампан,
далекі кораблі - русалчине намисто
вогнів - чарує водяник-шаман.
Там пестить мрію бриз простоволосу,
її спідницю-парасольку до колін,
і зорі падають, як стиглі абрикоси,
це щирість почуттів дарує врожаї.
Я,знаєш, там хотів би залишитись,
бо темрява, пісок і море - Ти,
їх ні не вимірять, ні полічити,
лиш відчувати, тільки жити цим.
Ой, а цим ви мене, Віталію, просто підкорили! Шикарні образи і такі живі...прямо відчула як смачно похрускує літо на гарячому сонці - "вафельно". Мм-мм-м.... Ах, як до душі ці рядочки
Ваші твори просто неймовірні. неможливо передати словами емоції після прочитання
"і їх не виміряти, і не полічити"... - так, здається, буде краще. радила б також переглянути третю строфу, аби твір був досконалим (ритм кахикає).