Ніч безборонно задмухує вікна квартир,
Спалахи фар і цятки ліхтарів придорожніх.
Темінь кошлата збирає багатий ясир,
Та скористатися ним все одно неспроможна.
Хоч, наче спрут, оплітає найменші кутки,
Чорне чорнило розхлюпує густо, без міри.
Саме в цей час жовтолиці гарячі зірки
В плахті шовковій старанно випалюють діри.
І через них ллється світло з незнаних висот,
І, нашвидку поєднавшись у пари з вітрами,
Десь поміж вулиць широких веде хоровод,
І аж до ранку босоніж гуляє дахами.
І вже коли рожевіють повіки землі,
Світла стає в піднебессі багато-багато,
Селиться знову воно на віконному склі,
І не спинити це чудо пітьмі, не здолати.
25.01.2016р.
"жовтолиці гарячі зірки
В плахті шовковій старанно випалюють діри"
"рожевіють повіки землі"
Гарнюще!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це мені, Марго, вночі не спалося. Дивилася через вікно, і ніч нагадувала мені велику тітку, яка дмухає на каганці світла, і воно зникає у вікнах, а вогники від фар та вуличних ліхтарів та тітка ховає у складки плахти. Ох, куди та фантазія тільки не заведе!
Дякую щиро!