Якщо через день, через два, або вічність,
На білий пісок упаде та остання
Краплина дощу, стогін вітру зітханням
Заплутає стежку з душі - в потойбічність.
Заплутає золотом марево пилу
Вуаллю на плечі, щоб вибиті фрази
В скрижалях, де наші колишні образи,
Давно полягли забуттям у могилу.
Не буде сухого окрайця і манна
Навряд чи удосталь наповнить долоні.
Грозою розмиті шляхи, а на скроні
Вже всіялась доля моя безталанна.
Ні ночі, ні дня... хижий погляд стрічає,
Павук так спокусливо сіті розкинув.
Торкається лагідно і, без упину,
Тонесеньку нитку пряде і вивчає.
Підступно голубить, а душі - в безодню
Так ніжно та м"яко, що дотик - зомління.
Веселкою грають солодкі видіння -
Та стратою виллються в кару Господню.
написати коментар
Кара Господня павуку - павучиха,
У хвилини...години?..поганого настрою -
Розбирає хижачка чоловіка поплАстово...
БурмОтить останній під нос собі стИха...
щодо тексту на зображенні - хіба не тре* казати *по павутинню*?..
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть,та це не мій текст...)
Ще один аспект бачення але тут нема павучихи...вона...десь...розбирає поплАстово.
Дякую.
в рядку 15 не там кома: треба після "лагідно", а після "без упину" не треба; "підступність вчащає" – абстрактне, невиразне, "умоглядне". вірші гарні тоді, коли всі образи живі та предметні, – слова на "ість" до таких не належать
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00