Мені завжди кортіло писати про Тебе!
Якось незвично, новітньо, сміливо!
Так, аби ніжність разом із пристрастю
Зав'язувались вузлом навколо шиї...
Застрягали волоським горіхом у горлі,
Пробирались, мов холод наскрізь під шкіру...
Тільки Ти вагоміший, аніж сотні віршів...
І рядки збентежені... слова безсилі...
Учені вважають - жага старіє:
Метелики в шлунку складають крила;
Романтику, похіть жере рутина.
І вогник кохання згасає, тліє...
Мабуть, я така собі анархістка. -
Трощу перепони, ламаю стіни!
Я вченим навчилась не йняти віри.
І до аксіом у житті - товстошкіра.
Кохати потрібно так само вчитись,
Як вчиться ходити мала дитина,
Коли від душевного болю судини
Стискає у серці, - можна спинитись...
Мені бракує для тебе неба!
Життя бракує! Ідей! Алфавітів!
Двійко очей, цінніш самоцвітів!
І бачити їх НЕВИМОВНА потреба!
дякую Вам за такий відгук) 
приємно 
дякую
