Сад вишневий цвіте, на долині цвіте білим цвітом,
І краплинки на листі, мов сльози бринять.
Час минає, іде, і лунає, як відгук над світом,
Що любов не вмирає, без неї не має життя.
Я дивлюся на небо, таке недосяжне, далеке,
Поринаю у мріях своїх не відгаданих снів.
І летять наді мною повільно чарівні лелеки,
І несе їх у вирій потік незбагненний, живий.
І, хоча у житті у моєму бувають страждання,
Що затьмарює очі печаль і є місце жалю.
Я, усе ж таки, мрію, люблю і безмежно кохаю.
Бо для чого на світі на цьому дорече живу.
