Місто вже не таке, чи це вона так змінилась.
Година наступна не така вже сумна.
Час ближче до ранку, а їй ще не снились
Нічні сновидіння, тільки тиша глуха.
З фортепіано на пару сидіти-дивитись,
Стривожений подих і серця биття.
Вона стала іншою, вона непомітна,
Тиша, спокій, а на душі пустота.
Куди зникла посмішка її грайлива?
Де те життя, яке щасливе?
Десь було, та сталось так,
Вона все втратила не помітивши як.
День то був, чи лише мить,
Зникла та радість, в очах не блищить.
І всі хто маску друга носив,
Тепер просто знайомі, не повернеш тих днів.
Змінилась за мить, хіба ж так буває?
Вона чує кожного, та сама обирає.
Можливо стала собою, себе віднайшла,
А може померла її душа молода.
