Осіннє листя падає
Мені під ноги.
Знову я згадую
Час той ранковий.
Знову я плачу з журби і туги.
"Де ж він тепер?" -
Запитую в сонця - вірного друга.
Мої очі побачити хочуть тебе хоча б годину.
Осінні барви такі чудові,
Та вернути вже неможливо
Того, що стало інфінітивом.
Я думаю про тебе щогодини
І мрію бути з тобою щоднини,
Але осінь багряна не вічна.
І знову наступить зима холодна
І знову сніжинкою від морозу стану,
А потім на твоїй шоці розтану!
