Люди! Я благаю, будьте ви людьми!
Йдемо дорогою ми нищівною,
Планета захворіла вже війною,
Та панацеї не шукаєм ми.
За що ви кинули на неї лавину покарань?
Такою, як ви хочете, вона не стане,
Червоний сніг з роками не розтане,
Занадто тонкою лиш стане її грань.
Розруха, голод, смерть тандемом
Ідуть, як зодчі, поміж нами,
Встеляють нашу землю іменами
Й розвіюють кровавим чорноземом.
Я вас благаю, люди, схаменіться!
Не зраджуйте країні ви мовчанням
І не сприймайте ці слова мої повчанням,
На те, що сієте на мить хоч озирніться.
Земля палає пащею дракона,
Війну, здебільшого, сприймає як належність,
Втрачаючи при цьому незалежність,
Природнього порушує закона.
О, люди добрі! Скільки ж у вас сили!
Нестися буревієм у світах,
Розплоджувати горе по хатах,
І залишати, на слідах своїх, могили...
Лиш схаменіться, доки ще не пізно,
Поки ще не залишились одні хрести,
В минуле більш не зводити мости
Я прошу вас! Запізно, грізно, слізно...
14.12.2015 р.
"панацеї не шукаєм ми": тут родовий відмінок, бо є заперечення "не"; "тандемом"; "належність"; буревієм"; "належність-незалежність" – тут по суті заримували слово саме з собою: "лежність-лежність"
Юлія Нова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00