З цією тендітною жіночкою хотілось зустрітись завжди.
Вона випромінювала неймовірно позитивну енергетику. Постійно посміхалася, і тільки очі - вдумливі та глибокі - передавали її справжній душевний стан. Не переставала дивуватись її невичерпному джерелу пестливих слів. З нею можна було спілкуватись на будь яку тему. Ненав’язливо розпитає про здоров’я ,про справи твоїх найрідніших. І ще,як ніхто інший, могла розрадити. Вислухає уважно і знайде оптимальний вихід із ситуації. Більше того, ще й допоможе з неї вийти.
Був у неї життєвий стержень – і він ніколи не згинався .
Вона мені нагадувала пташку, яка тримала свою сім’ю під крилом.
Своїм невеличким крильцем вона оберігала і чоловіка, і синів від напастей і негараздів. Надзвичайно важко переживала їх неприємності та невдачі.
Любила роботу, дітей. Могла безкінечно розповідати про свої фізкультурні уроки. Ділилась своїми роздумами,як організувати заняття з наймолодшими цікавими та корисними.
Вона любила все живе. Пам’ятаю , що її улюблені квіти ромашки – ніжні, ігристі та невибагливі,як і вона сама.
Ніколи байдуже не проходила повз бездомних кішок і песиків.
Уміла радіти кожній хвилині життя. У всьому бачила тільки хороше та позитивне.
Дуже шкода, що згадую про Віру Іванівну в минулому часі.
Мені ,як всім рідним і знайомим, її дуже не стає.
Не віриться, що вона пішла в інший світ.
Хочеться ,щоб на небесах їй було спокійно та затишно – принагідно подаю на службу за упокій її душі.
Сусідка Наталія Омельченко
