Вдарило проміння ув очі, як світло в операційній. Люблю яскраву сонячну погоду за те, що навіть ті, хто не планував посміхатися – робитимуть це у такі дні через силу. Хай хоч і усмішки їхні будуть не справжніми. І ходитимуть вони, мружачись, ніби зварювальники без масок. Але такі миті бодай заявляють свої права на казковість. І ти якось сам станеш поволі всміхатися випромінювати внутрішні фаренгейти і цельсії, освітлений зсередини, як великий кришталевий кухоль. І навколо тебе ходитимуть такі ж кухлики. Більші чи менші. З тонкими чи товстими стінками. І сонце, як досвідчений бджоляр, старанно розливатиме свій солодкий липкий бурштин по всіх кухликах, не пропускаючи жодного. Хіба що минатиме тих, хто сховався за темними штахетами окуляр чи в буцегарнях квартир. Та вони самі, свідомо чи несвідомо, обрали їдкий дьоготь. Мені ж треба буде встигнути посмакувати медом! – І я жадібно орудуватиму ложкою, наче ковшем екскаватора. Але до вечора кухоль спорожніє. Що робити з порожнім кухлем? Заливати, як завше, високоградусним смутком? Та ранок, ніби пихатий суддя, нікого з нас не питатиме. На ранок всередині кожного з нас булькатиме густий молочний кисіль. © Саша Обрій.
ID: 640052 Рубрика: Поезія, Верлібр дата надходження: 31.01.2016 11:54:54 © дата внесення змiн: 31.01.2016 14:13:16 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie