Все ж який дивний дар є в людини – пам'ять
Він подумав, і тихо із сумом зітхнув,
Її хвилі мов полум’я серце плавлять,
а позаду ж життя, який рік вже минув..
Перед ним грало барвами травня місто,
Посміхався, розтанувши в променях день..
Тихе мирне життя..і бузку намисто,
Линув відгук далеких святкових пісень..
Із піснями, із їхнім врочистим плином
повертались крізь весни його думки,
журавлиним , сумним і нестримним клином..
В ті далекі, страшні, але ж юні роки..
В ті роки, що тягнулися рештками вулиць,
що із вікон кричали шаленим вогнем,
В ті роки, що здавалось, давно вже минули…
але в серці лишились тяжким тягарем..
І нехай недосяжне прозоре небо,
незворушно спокійне в його очах,
Але знаєте, як він уже далеко…
В незабутих, йому лиш відомих снах…
Знов душа його там, де розірвана боєм,
ледь здригнувшись від болю спалахує ніч,
І ось знову залишилось їх тільки троє,
І розбурхане пекло навкруг.. віч-на-віч...
Так... життя... - це незламна сила,
та якою ж крихкою буває вона,
Як обпалені плавляться юності крила..,
як згасають такі дорогі імена...
Пам'ятав кожну мить, кожне впіймане слово,
кожен погляд, крізь чорну завісу вогнів,
Кожну смерть... І кричав він щось подумки знову...
Та застиглим очам вже було не до слів...
Він один уцілів, він залишився жити,
мов на згадку, немов за усих за тих,
кому не судилося вже постаріти...
хто молодість в серці навічно зберіг...
Це для них посміхається лагідно травень,
це про них нам розкажуть мінорні пісні,
не даремно ж є дар у людини - пам'ять..,
не даремно ж солдат знов живий у ві сні...
ID:
638873
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.01.2016 21:34:11
© дата внесення змiн: 26.01.2016 21:34:11
автор: Роман Мельник
Вкажіть причину вашої скарги
|
