Люблю, як пахне скошена трава…
Цей млосний запах – родом із дитинства.
Веде стежинка пам’яті крива,
Де сонце на малюнках променисте,
І сохне в сіно скошена трава…
Де літо терпкуватий має смак,
Як яблуко надкушене нестигле…
І де, як тільки щось іде не так,
Серденько цуценям побитим скиглить…
А прикрощі – дрібнесенькі, як мак.
Де тато є, і мама – ще жива…
Образи – невагомі, наче тирса…
Люблю, як пахне скошена трава,
Цей запах повертає у дитинство...
Душа від тих мандрівок – як нова.
