вирушай вглиб себе, як в найкращу з усіх експедицій,
лиш подалі від міст замість куполу газу - зірки,
карту креслять дзьобами уяви нестримнії птиці,
вони знають напевне куди тобі треба пройти
замість компасу - мрій намагнічена захватом стрілка,
і в упряжці твоїй чистокровні свободи хорти,
через весь горизонт сяйво півночі гне свої гілки,
і найдовших ночей чорнозем живить їхні квітки
на самому краю вносять сонче уранішнє тролі,
а попереду лиш накрохмалені свіжі сніги,
що під саньми риплять, покриваються почерком колій,
тож ти віжки стискай і чорнилом заглибин пиши
тут також є життя - у хатках, затонулих у морі завії,
і блискучість ідей (цілі драми на сцені із криг),
і волосся куйовдять вітрів жартівливі затії,
а увечері - сни, мов ікринки міжзоряних риб
тут тебе на ночліг візьме кожна із твоїх фантазій,
спомин кожен зігріє, як води гарячих джерел,
врешті ти - епіцентр світу цього, й наступного разу
тут ти можеш знайти анфіладу підводних печер
повертайся, коли вже наберешся сили доволі,
і кімната тебе знов обійме домашнім хутром,
будеш чуть рідний пульс, тих людей, що довкола,
зігріваючи всіх у мандрівці здобутим теплом
24.01.2016