Чого чекала,страху чи любові?
Чи ревнощів можливо повний міх?
Чи відчувала смак чужої крові?
Чи знала,що це все шалений гріх?
Прокинся...ти на себе не дивися,
Та ти,не ти і нею не була
У гордості своїй ти поклянися,
Не зрадиш клятву прямо в дзеркала.
Сльоза...сльоза чому ти плачеш гірко?
Ти ж горда й непорушна,як стіна
Твій голосок колись співав так дзвінко,
І сміхом розливався як луна!
Ти витреш сльози,глянеш,усміхнешся,
Сумному образу у дзеркалі своїм
Жахливий смуток в серці пронесеться,
Та смуток цей не буде вже твоїм!
Ти знов стоїш перед порогом серця,
Якого стук пробудить почуття
Але ти знай,зачинені ті двеця,
Які ведуть тебе в його життя!
Зломи тепер до цого серця рейки!
І в дзеркалі побачиш постать ту,
Як гордий лев з душею канарейки
Яка знайде достойнішу мету
