ПІД СТАРІ ЗНАМЕНА!
Ой був у мене кінь Ясик ,
Красень вороний,
Був степ широкий, вільний
Ще й Дніпро швидкий,
Був Курган високий
Та поріг Гучний
Нічого з того не лишилось.
Коня ворог пристрелив, давно
Де степи травами колосились-
Там асфальтів сумне полотно
І пороги — вже втратили голос,
І курган похилив голову.
Тільки я .. мов прокляття якесь
На цім світі, чужім знов живу.
Та чи я отой вершник далекий?
Ні,
то мрія, таємна в віках!
Повернути, під старі знамена
Під малинові стяги ..- на шлях.
І коня вороного вернути
Та ще й шаблю собі нагострить
Тільки сон то! Який не забути
Бо і душу і серце ятрить.
Ой той сон, я в нім — сокіл на злету.
Бо душа крила чує в віках!
Тож, вертай, кінь, додому.
Де правда, де до волі прямує наш шлях.