На шибках – химерні узори
із квітів і кручених трав,
за вікнами білі простори
іскряться прощанням заграв.
А ми із тобою під снігом
шукаєм торішні стежки,
що їх розгубили ще літом,
як славили ранки пташки.
Та спробуй тепер відшукати
їх давній оманливий слід,
якщо навіть стежка до хати
сховалась під крицевий лід.
І ми – уже зимами літні –
крізь хвищі пронизливий хор
вивчаємо сумно на вікнах
зими пелехатий узор.
Ой годі вже, друже, журитись –
якби ж повернути роки...
Он груба палає в світлиці,
й тихесенько плачуть шибки...