Від себе не втечеш,
Кричить травмована свідомість -
І міцно б‘є в лице.
Стікаєш кров‘ю по - щоках,
Чужої хтивої підстилки,
Що як поглянуть пильно - є твоє життя.
Нічого не змінити,
Реве в душі правдолюбивий горн
Й слюна летить й влучає в око
Зависників отих, які вдивляючись
В мою підстилку,
Так мріють, щоб їхньою вона була.
Я видихну колись із себе останній подих,
Він подихом морозним відлетить у даль
І лише блідо - жовта посмішка очей
Покаже, що підстилка чесною була!
