ЖОВТЕНЬ
Жовтіє листя, відлітає
І тихо падає до ніг.
І надто жалісно благає ,
Щоб я його хоч як зберіг...
* * *
Буває так тужливо на душі,
Що тільки віршем рятуватись вмію:
Рядками окую думки свої,
І римою, мов на замок, закрию.
* * *
Ми прагнем пити мед красивих слів.
І так, що губи аж ніяк не стулим...
Чи туга це безжальна за минулим,
Чи мрія про красу майбутніх днів?
* * *
Очей твоїх лавина кароока
Взяла мене в шалений свій полон!
Та прикро те...
що я — не Аполлон...
Навіщо ж так знущатися жорстоко?
* * *
Останнє побачення...
Знаєм обоє:
розведені долею
без вороття,
приречені ми
до нестерпного болю,
до щему у серці
на ціле життя.
* * *
Коментарі до фото:
1. Осіннє листя килим розгорнули
Та щиро запросили прилягти...
Ми їх красу, звичайно, всі збагнули,
Та Ви — взірець найвищої краси!
* * *
2. На жаль, я не художник-портретист...
Але душа запам"ятати хоче
Все те, що в Вас мої милує очі.
І саме в тому, мабуть, є мій хист.