Люблю море,але ж коли пісок ногами ворушу,
то згадую з радістю сільську свою сушу.
Коли у гості на село приїздили, то всі сусіди знали,
що до діда Андрія "городськії" поприлітали.
Пекли хліб духмяний, високий,
зі скоринкою репнутою, глибокою.
Картоплю запашну з печі виймали,
в огудині огірки збирали,
все було своє, смачне та рідне.
Селом, бувало, йдеш, кожна дитина вітається,
а я вже й не згадаю декого, то питаю -
чиї ж ви такі гарнюні повиростали?
Чому у міському ритмі багато втрачаємо,
біжимо за заробітком, нікого не помічаємо.
Стали жити заможніше, а серця збідніли,
мабуть, перед Добротою ми завинили.
На жаль, вже ні до кого в село приїздити,
але ж Морем рідну сушу не замінити.
