Не час минає, минаємо ми...
Л.Костенко
Дні, мов автівки, яскравими білими плямами
На шалених обертах пролітають повз нас.
І кожен такий заклопотаний, амбіційний...
Сам собі ексклюзив. Так і живемо...
З самого ранку рвемо горлянки та жили,
Гаруєм, як коні! І душі, мов зміячі шкіри,
Скидаємо нишком... холоднокровні...
Відчужені... Злі... схоже, що механізм десь
всередині нас налаштований чітко
«на успіх!» без права на помилку!
Кожен, мов фікус, примхливий:
То світла бракує, то сухо, то холодно,
Надто багато вологи, сусідство не те!
Так і живемо... Пнемось до сонця
Крізь щільні перини асфальтово-сірих
Насуплених хмар. Архіпелагами
Розчарувань, наче плямами плісняви,
Встелене море людських сподівань.
І життя – марнота й метушня... Буденно.
Зачудовано дивляться з неба на нас
Усі ті, чиї усмішки, руки і запах щоденно
Намагаємося в пам'яті ми віднайти.
І для Господа наші митарства кумедні.
Наче люди, а все ж кошенята сліпі.
Ми – минаємо! Час монолітом стоїть.
Ошелешено в дзеркалі юні обличчя шукаємо.
Та крізь зморшки рясні лише очі, лиш очі сумні...
І з самого нутра, мов дерева, корінням у землю вростаємо.
Та далеко не всі... далеко не всі...
Хтось все чахне, вбиває себе і всихає....
Невідворотньо.
...
Та допоки живі, я благаю! Любімо!
Кохаймо! Прощаймо!
І цінуймо усіх, хто так само, як ми, ще живий.
*« CARPE DIEM» – з лат. «лови день», «лови момент»
