Я пам’ятаю озеро Хасан,
і не забуті – « ...холода, тревоги».
Веду у бій.
Жадаю перемоги.
І дідові – « пилюка та туман»,
і бісові Ічкерія й Афган –
« мої сумні і радісні дороги».
І батько знав дорогу не одну
з Монголії рікою Халхін-Голу
і аж до макі* армії де Голля.
Я забуваю пекло на Дону,
але у цьому Дантовому колі
я повертаю
у його
війну.
Як білофіни всипали червоним,
Росія забуває як на зло.
Тоді не до історії було,
коли і він командував загоном,
який до бою був чисельно повним,
а після бою... майже не було.
На перекличці кожен з новобранців
вигукував професію свою :
– Поет!
Поет!
Поети – це уранці...
А ввечері – трикутники-скитальці**
ще понесуть печаль-журу свою.
Їх із походу вже і не чекали.
А на руках принесли трьох бійців...
« Развєдка боєм» – так це називали.
Були поети й безвісті пропали.
І де вони? У воду – всі кінці.
Із краю і до краю еСеСеРу
зібрали їх у чоту-батальйон.
Були це і червоні, і есери,
і українці – знані як бандери,
яких поляже не один мільйон.
Історія забула Маннергейма –
як воював і армію беріг.
Якби і ми по лінії до Сейму
єдналися у націю окрему,
то й нас би сатана не переміг.
А я усе пригадую забуте:
веселий під гітару менует,
і татове суворе, ледь почуте
і риторичне, – щ́о із тебе буде?
А я візьми і вимови, – поет.
І зводячи усі кінці з кінцями,
коли за цими сивими роками
і наді мною грянула гроза,
я розумію, чом у мого тата,
який ніколи не казав багато,
одна-єдина
капнула
сльоза.
"Як білофіни всипали червоним,
Росія забуває як на зло"???
Здрасьте! Там только первый этап был неудачным, когда вошли "шапкозакидательски" малыми силами, раза в два меньше финских. Потом на месяца два затишье и вступили в бой уже по настоящему. И для финнов начался ад! Особенно на "линии Маннергейма", из которой тяжелая артиллерия сделала "карельские скульптуры". У финнов, сидевших в дотах, лопались барабанные перепонки, из ушей текла кровь, они сходили с ума... Вдобавок авиационные бомбежки и т.п. В общем, недели через две финны в панике прибежали проситься. Отдали кучу территорий, лишь бы СССР пошел на мировую.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, оце настоящій гав-гав. Уявляю рашоподібного марсіяніна з насолодою пожираючого не тільки оглушених русскім могучєством фінів, але й дітей і жінок Сирії і особливо - України. Не важко уявити і рашиста-гуманоїда, гордого тим, що Європа відвела йому гнусну роль масового вбивці у варварській(гібридній) війні нібито з ІГІЛом, а насправді тупо руйнуючого нафтодобувну інфраструктуру і попутно винищуючи людей, ради підвищення ціни на барель украденої у людства нафти.
Були це і червоні, і есери,
і українці – знані як бандери,
А це вже, вибачте, брехня!
Ні запорожців, ні жителів слобожанщини, ні інших українців (справжніх українців!)"бандерами" не називав ніхто і ніколи.Тих, хто не клявся Гітлеру на слухняність, хто захищав свою країну від фашистів, бандерівцями не називали.
Хоча вірш гарний.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наче і не гав-гав, але аргументація дитяча. Треба бути зовсім наївним, аби й досі ділити українців на запорожців, слобожан і справжніх. А у мене ще на пам'яті, як армійські збори викидали мене "бандерівця" з комсомолу за бойоий листок , випадково розфарбований у жовтоблакитні кольори. Тільки-що жовтий був зверху і тоді я вперше дізнався про справжню українську символіку