Я пам’ятаю озеро Хасан,
і не забуті – «[i] ...холода, тревоги».
[/i]Веду у бій.
Жадаю перемоги.
І дідові – « пи[i]люка та туман»,
і [/i]бісові Ічкерія й Афган –
« мої [i]сумні і радісні дороги».[/i]
І батько знав дорогу не одну
з Монголії рікою Халхін-Голу
і аж до макі* армії де Голля.
Я забуваю пекло на Дону,
але у цьому Дантовому колі
я повертаю
у його
війну.
Як [i]білофіни всипали[/i] червоним,
Росія забуває як на зло.
Тоді не до історії було,
коли і він командував загоном,
який до бою був чисельно повним,
а після бою... майже не було.
На перекличці кожен з новобранців
вигукував професію свою :
– [i]Поет!
Поет![/i]
Поети – це уранці...
А ввечері – трикутники-скитальці**
ще понесуть печаль-журу свою.
Їх із походу вже і не чекали.
А на руках принесли трьох бійців...
[i]« Развєдка боєм» [/i]– так це називали.
Були поети й безвісті пропали.
І де вони? У воду – всі кінці.
Із краю і до краю еСеСеРу
зібрали їх у чоту-батальйон.
Були це і червоні, і есери,
і українці – знані як бандери,
яких поляже не один мільйон.
Історія забула Маннергейма –
як воював і армію беріг.
Якби і ми по [i]лінії до Сейму[/i]
єдналися у націю окрему,
то й нас би сатана не переміг.
А я усе пригадую забуте:
веселий під гітару менует,
і татове суворе, ледь почуте
і риторичне, – [i]щ́о із тебе буде?[/i]
А я візьми і вимови, –[i] поет.[/i]
І зводячи усі кінці з кінцями,
коли за цими сивими роками
і наді мною грянула гроза,
я розумію, чом у мого тата,
який ніколи не казав багато,
одна-єдина
капнула
сльоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626605
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 06.12.2015
автор: I.Teрен