Колючим дротом сплетене буття,
Розірване нагайками й киями
І спалене до тла в страшних печах…
Невже було колись це з нами?
Немає навіть захисту та каяття…
Життя страшне, а смерть лютіша болю…
Злетіти б в небо, але крил уже нема,
Тому ми живемо і терпимо неволю!
За цим колючим дротом є про що подумать,
Тут ділиш навпіл душу і життя,
Ти бачиш зразу і теперішнє й минуле,
І розумієш варта точно ти чого сама!
Тут болем кров’ю, криком і сльозами
Наповнені і небо, і земля…
І хоч стіна років стоїть між нами
Я чую й бачу все, немов я тут уже була…
Цей глід... застиглі краплі крові,
Тут квіти мертві квітнуть восени,
Літають ворони - кружляють чорні,
Тут вітер, холод, та не холодно мені…
Ось, де життя твоє чогось вартує!
Тут знаєш точно, що важливе є тобі:
У місці смерті ти про все забудеш,
У місці смерті зможеш істину знайти!
Повір, тобі в житті твоїм не важко,
Це важко й страшно їм було тоді,
Життя вбивало їх повільно й страшно,
Бо сенсу не було у тім каторжнім житті…
Що ж маєш ти, і що тебе тривожить?
Чому ти вирішив тепер себе жаліть?
Ти робиш все, що можна і не можна,
Для того, щоб добро у серці воскресить?
Вставай, вже годі спочивати!
Хоча б мізерний крок до волі сам зроби!
Ти вирішиш усе - ти зможеш,
Лише колючий дріт страху потрібно перейти!
Майданек, Люблін
