Коли в країні голод і розруха,
Коли країну розкрадає брат,
Вони лиш вміють їздити по вухах,
Вони не знають, що вмира солдат.
Вони вважають, що АТО не справжнє,
У них немає клепки зрозуміть,
Що кожен день там батько чийсь вмирає,
А вони : «Ви в голову це не беріть».
Вони обіцянки давали ніби щиро,
Вони клялися нам змінить життя.
А ми повірили в те нагле рило,
Яке собі привласнює буття
Ви знаєте, народ повстане знову,
Якщо ви врешті не піднімете свій зад.
Наш люд прийде у вашу ту барлогу,
І розстріляють вас, як в нас стріляє брат.
Можливо тільки так ми знімемо кайдани,
Які, мов псів тримають нас в житті.
І тільки так піднесемо ми Україну маму,
І тільки так позбудемось брехні.
А ви політики побачите лиш з пекла,
Як моя ненька піднеслась з колін.
Побачиш, ти, як ми живем без тебе,
Як звільнились ми від кайдані́в.
І Захід з Сходом об`єднаються назавжди,
І Північ прийме Південь навіки,
І крикнуть всі: «Ми любимо державу»
І Слава України повік буде цвісти.