Садок не той вже коло хати,
Хрущів над вишнями нема.
Плугатар взяв в руки автомата
Вина цьому - страшна війна.
Не чути голосу дівчат у дворі,
Та їх самих не бачили давно.
Подались вони у волонтери,
Плугатарям творить добро.
Шкода ту жінку, дівчину, ту мати,
Чий син у вісімнадцять літ,
Взяв в руки АКМ автомата. Пішов
Служить. Хто зна чи доживе свій
вік.
А матері вечерю гріють,
Чекають сина - їсти вже пора.
Сліз уже ніщо не спинить,
Коли в дворі не син - труна.
Болить душа, моя, твоя, народу
Коли солдат іде у небеса.
А влада відростила наглу морду,
І вперто твердять: "Такая их
судьба".
Ось так живемо, великий наш
Кобзарю,
Як ти в віршах своїх колись писав.
Шкода, що це все відбувається
насправді,
А не страшний сон мого плугатаря.
Молись, Кобзарю, разом з нами,
За тих, чиї забрав Господь життя.
Вони ж боролися за мир і волю,
Щоб ми жили в любові процвіта.
