Прийшла війна на нашу Україну ,
І смерть забрала тисячі життів,
І не побачить син вже ту хатину,
Куди колись приходив до батьків.
Заплаче мати тихо біля хати ,
І на щоку впаде гірка сльоза :
- Чому ти синку ліг так скоро спочивати,
вже не почуєш ніжні мамині слова ?...
В думках вона вже з сином розмовляє :
Про життя щоденне, де його немає...
Про сім'ю , яка його ще пам'ятає,
І про рік ,який без нього вже минає...
А батько знаєш забува щодня мене питає:
-Кохана , де наш син , чому його немає...?
-Ось бачиш у вікні зоря згорає ,
Вже наш синочок , милий ,з Богом спочиває...
А пам'ятаєш, синку, сад той біля хати,
І ту колисочку вербову на гіллі,
В якій тебе любила колихати,
І колискові ніжні все тобі співати?...
Часом заплачу , як згадаю я тебе ,
і батько скаже й міцно обійме :
-Люба ,ти не плач колись усе мине,
щасливий той ,хто з Богом проживе ...
