ЖАННА Д’АРК
Ну, от і все… Ще сонце не зійшло,
Та через хвильку промінь запалає.
І саме це злотаве літепло
Мою останню муку наближає.
На сході сонця в жертву всім богам
Я, як Христос, одягнута у біле,
Віддам дівочий сій легенький стан
Вогню і інквізиції для віри.
Мене сьогодні стратять… Страшно як…
Не бачить більше сонце й небо миле.
Не можу я надихатись ніяк,
Як жаль прощатись з світом мені білим.
На площі перед людським вівтарем
Отрима ворог наді мною перемогу.
Англієць обпече мене вогнем…
Я більш не сподіваюся на Бога.
Немає війська… Зараз я сама.
І не за Францію стою – сама за себе.
Чому ж замовкла ти, Роландова сурма?
Я як в святиню вірила у тебе.
Сміялась з мене вся французька знать,
Що ясенне великим Цезарем в’явила.
Та звідки я могла про нього знать?
Я рідний дім лиш боронить хотіла.
Я мабуть сотні вбила тим мечем,
Яким я собі коси позтинала.
Я одяглась, як чоловік і лиш тепер…
В тюрмі моя коса дівоча стала.
Але ж, о, Господи! Як хочеться ще жить.
Як страшно бути спаленій, мов клоччя.
В запалі бою стільки тих рубців
Упали на моє плече дівоче.
Але терпіла – то була борня.
І я за рідний Орлеан стояла.
Чому ж моя погаснула зоря,
Невже, щоб я на вогнищі вмирала?
Від мене всі відмовились. Й король.
Який із рук моїх прийняв корону.
Якщо брехати можуть королі,
Кому ж тоді повірить, люди, можна?
Мене везли мов звіра - у візку.
І всі горлали: «Відьмо! Гей, чортице!
Висіти будеш ти на мотузку!
З ним потанцюй острижена, блуднице!»
Від них я й не чекала співчуття.
Та божий суд,яким мене судили.
Чекав від мене втому каяття,
Що я боролася за край свій отчий, милий.
Я чула голос Господа свого,
Я бачила такі ясні видіння.
Тепер брехухою я названа? За що
Життя моє закінчиться в катівні?
Але я чула голос той одна
Святої Діви,якій я молилась.
І моя перша юна сивина
Із першим вбитим ворогом з’явилась.
Тепер наказ попів: «Всього зречись!
Скажи, що ти не чула голос Діви.
Що ти – відступниця! За гріх свій помолись.
Зречись всього ! І… порятуєш тіло!
Не ремствуй! Нашій волі покорись!
Ти, Жанна Д’Арк, дівиця з Орлеану.
І ти … - не обрана!!! Тож, зможеш іще жить…
Так, як усі – в сім’ї, з чоловіками.»
І я зрікалась. Я хотіла жить!!!
Я підписала всі ті постулати.
Що відьма! Що пізнала ницу хіть.
Й пішла війною не за батька й матір.
А потім я всоромилась себе.
Своєї слабкості ридать перед попами.
Я йшла війною Англію скорять,
І не згиналась перед ворогами.
Я розірвала папську ту буллу.
Хай я слабка. Та свято вірю в Бога!
І він один мене до слави вів,
І дарував ту гарну перемогу.
Нехай помре проста дівиця Жанна.
Спаплюжить святу справу я не дам.
У вісімнадцять літ вмирати рано,
Та я життя за Францію віддам.
Господи, я йду до тебе…
Жовтень 2006 р.
