Лишилось 2 дні до кінця, а в мені щось клацнуло. Пила каву, дивилась на нього і раптом зрозуміла, що я його чую і не слухаю. Просто торчу від його голосу, спостерігаю за блиском його очей, тону в них. Не люблю карі очі. Але за ці я би пішла пішки за тридев'ять земель.
просто запустився якийсь тремтливий механізм десь в районі сонячного сплетіння. Він говорив щось про пиздорізи, про зброю, про жмурів,а я просто слухала його ( таку чужу і ненависну мені ) москальську мову і мліла.
Я не хотіла прощатись, бо думала, що ще зустрінемось... Але, очевидно, я надто наївна.
"Твои глаза сливаются с камуфляжем". Так по-твоєму. Найкращий комплімент за все життя.
Відчуваю себе 15-тилітньою дівчинкою після першого побачення.
Поки ми були разом, я жадібно запам'ятовувала кожну зморшку, кожну деталь його обличчя. З неприродньою мені дотошністю роздивлялась ідіотське татуювання на руці. Я запам'ятовувала все до найменшої дрібниці і зберегла в серці ідеальну картинку.
А потім його покликали. Коли його шкіра торкнулась моєї шиї, я вдихнула його п'янкий аромат, в голові з'явилась одна єдина думка "Чекатиму".
Я чекатиму цього, поголеного наголо, відбитого на всю голову хлопчину, навіть, з того світу. І,безперечно, дочекаюсь.
