В Дитячий дім постукало дівча
Блакитні очі, золоте волосся -
Краси небесної дитя, але…
Слізьми обмите молоде життя.
«Була сестра, та зрадила бездушна,
Чорним крукам на втіху віддала.
А може й не сестра зовсім вона?
Нестерпна біль вже приглушила пам'ять.
Допоможіть знайти батьків.
Бо обезсилену мене роздавлять.»
І понеслося, закрутилось
У дім дитячий двері відчинились.
Бажаючих знайшлось багато
Кому ж довірити, кому віддати?
- Давайте нам! -кричали олігархи-
У нас є досвід, ми вже всиновляли.
- І що від вас дитя успадкувало?
Любов? Добро? Тут золота одного мало.
- Довірте нам! - інші гукали -
Ми обіцяємо любити!
- Ви ж перебіжчики. Де жити?
Зцілити рани здатна рідная земля.
- Ой! Ми візьмемо миле таке дитя.-
Із натовпу озвалась пара.
- Ні, у вас в сімї лише скандали.
Душа тендітна потребує миру.
- Ми! Ми готові приютити! - з юрби кричали.
- Я вас не знаю. Ви і не з майдану,
І на війні за неї кров не проливали.
Безликі. Маскам ви б не довіряли...?
Куди іти, кого шукати? Роки ідуть.
А де ж ті справжні батько й мати?
Раптом дівчина своє ім’я згадала:
Я - Україна. І зібравши сили встала.
Досить! Виросло дівча. Сама рідню обрала:
Ось той трудяга, що ділився хлібом,
І той бідняк, що словом зігрівав.
Ось той солдат, що заступивсь за мене,
І кожний з вас, котрий не забував.
Пройшло дитинство біля вас, рідненькі,
Ми з вами сльози разом витирали
Й не віддамося більше псевдоненькам,
Уже й самі батьками стали.
Тепер усе від нас залежить.
Людей ми бачили, вже знаємо.
Здоров’я б лиш Господь щоб дав,
А труднощі самі здолаємо.
Так гарно:
Я -Україна! І зібравши сили встала,
та тільки краще не всім стало:
там олігарх, а тут бідняк,
а олігархам мало й мало,
а біднякам майже ніяк...
Оксана Бугрим відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мені приємно
