Не втручайся у справи мої і не буду зважати
На твої незбагнені, такі несподівані, мрії.
Обійдуся без них, хай у тебе голівонька пріє,
В мене довгий ремонт через тебе. Та й поле не жате.
Тільки ось поверну собі землю тобою віджату,
Не тому, що мені той шматочок поцуплений треба,
А тому, що шкода, бо як завжди, згниє воно в тебе.
Ну, і, звісно, тому, що не можна мене зневажати,
І тому, що там жили завжди не лише окупанти,
Не лише паразити – опричники царської свити.
Я той зморений спрагою край поверну працьовитим,
І тоді буду залюбки, здалеку слухать куранти.
