Солодкий запах берегів, молочно-білий, наче попіл,
Спускається із вуст моїх, всім остогидлий досі, спокій.
Навіщо в небі ніч горить,глумиться із всього святого,
Німий самотній теплий клич серед зірок старого поля?
Затьмарюють нові думки новини й погляди сумного,
Зарозумілий зрання день годує ледаря нічного.
Живі сумують, сивий жмут волосся падає додолу.
Живи допоки силоміць тебе тримає дух, красою!
Час може здатися чомусь під чари, часто злободенні.
Черкати чим старі вогні, погаслі, зношенні, мов пені?
Цей лютий світ цілує слід чогось святого церемонно.
Цінуй життя, як сонця схід, цілком цілющого безсонно.
Повіє вітер, силоміць зачепить тінь пороки серця.
Приглушить шелестом зірок перлини радості озерця.
Одна залишиться душа, обабіч спокою людського
Омонімами є слова- душевна кома й розділова.
дякую
Стільки мудрості в одному вірші 
Клас 
