Розлите щастя -
зібране шматками криги.
Знедолене дитя в руках трима
сокиру і промовля в собі:
"я хочу миру, миру, миру..."
Десь глибоко в душі тремтить
знедолена каліка,
тремтіння їй немає ліку.
Фіалками замаяне життя
здіймає повінь снігопаду,
його нема, не буде, не було.
Все це обра́зи, о́брази, обра́зи.
Яскраве світло світить в переді
і небо дарувало заметілі.
Повітря притулялось до землі
руйнуючи земне тяжіння -
тяжке сумління.
Тління догорає до кінця,
а я дивлюсь й не розумію.
Як житимуть вони без каяття?
А тління тліє, тліє, тліє.
10.12.13. 22:25
