Рідненька Моя!
.
Ти так любила свято останнього дзвінка.
Впродовж сорока років Ти зустрічала це свято.
Згадую, як Ти завжди на це свято готовила обновки, шила сукні. Як всі діти хотіли з нами фотографуватись.
.
Цього разу я на святі був один!
Мені дуже сумно без тебе!
.
Присвячую Тобі цей вірш.
.
Завершився уже навчальний рік,
Сьогодні в школі буде Наше свято.
Ти так любила цей прекрасний день,
Щоби дітей з цим святом привітати.
.
Побачити святкових вчителів,
Батьків замріяних в своїх буденних думах,
Дівчат в красивих білих фартушках,
І юнаків у строгих цих костюмах.
.
До свята готувалась Ти завжди,
Щоб гарно, якнайкраще виглядати,
Для незабудок синьо-голубих,
Щасливе, щире серце підставляти.
.
Послухати вітання вчителів,
Священика останні настанови,
Побачити прекрасний той момент:
Дитину із дзвінком в руках, в обнові.
.
Але, на жаль сьогодні я один,
Стою в скорботній немочі й печалі,
Й думками повертаюся назад,
Коли ми були разом в цьому залі.
.
Підходять випускниці і мені,
Прикріплюють синеньку цю квітчину,
Ну а у мене сльози на очах,
В думках з Тобою я стояв у цю хвилину.
.
І ось настав зворушливий момент,
Для вчительки своєї, так годиться:
Букетик незабудок принесла...
То була наша бувша випускниця...
.
І на могилці, в цей святковий день,
Де ще стоїть пухнаста сіра шутка,
Серед насаджених весною квіточок,
Появиться прекрасна незабудка.
.
Люблячий Тебе! Володя!
